Матеріали засідання №1 методичного об`єднання вихователів ЗДО
Психолого-педагогічні закономірності розвитку дітей з ООП в ранньому дошкільному віці. Консультація
Мартинюк Тетяна Олександрівна
практичний психолог
Острожецького ЗДО дитячий садок «Сонечко»
Однією із основоположних засад успішного розвитку, навчання, реабілітації і соціалізації дітей з особливими освітніми потребами є забезпечення належної суспільної підтримки, толерантності і пошуку ефективних шляхів включення їх у соціум. Вирішення означеної проблеми в нашій країні має державне значення. Теоретична ідея необхідності допомоги в ситуації розвитку названої категорії дітей знайшла своє втілення у законодавчих актах, державних програмах, де відзначається необхідність удосконалення системи освіти, спрямованість на здобуття кожною дитиною якісної освіти – головного чинника соціалізації і максимальної її інтеграції у суспільство.
Відповідно до нового Закону України «Про освіту» дитина з особливими освітніми потребами визначається як «...особа, яка має порушення фізичного чи психічного розвитку, у тому числі особа з інвалідністю або інша особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою розвитку, навчання, поліпшення стану здоров’я та якості життя, підвищення рівня участі у житті суспільства».
Додаткова підтримка дітей з особливими освітніми потребами в освітньому процесі реалізується у розробленні моделей їх психологічного супроводу, у яких провідним компонентом є діагностика розвитку дитини та визначення змісту і методів педагогічної роботи з нею. Нові технології психолого-педагогічного супроводу дітей цієї категорії набули особливої актуальності в умовах запровадження інтегрованого й інклюзивного навчання, що поглибило варіативність умов надання освітніх послуг та максимальне його наближення до потреб конкретної дитини.
Зміст особливих освітніх потреб дитини визначаються особливостями порушень психофізичного розвитку (сенсорних, моторних, комунікативних, інтелектуальних, аутистичних тощо), які переважно мають вроджений характер або набуваються в ранньому віці, і пов’язані, насамперед, із втратою здоров’я. Серед цих дітей багато таких, що мають інвалідність. Тому, звісно, на відміну від здорових, діти з психофізичними порушеннями потребують значно більшої турботи і піклування з боку батьків, педагогів та всебічної підтримки суспільства в цілому.
Наявність ушкодження фізичних чи психічних функцій по-різному, але позначається на загальному психічному розвитку дитини, породжує недоліки, уповільнюючи і якісно змінюючи його перебіг. Наслідком таких «змін» може бути відставання, затримка або відхилення від загальновизнаного у суспільстві як нормативного розвитку, а в подальшому – соціально-психологічна дезадаптація і труднощі суспільної інтеграції.
У зв’язку з порушеннями розвитку дітям з раннього віку властива недостатня активність, особливо пізнавальна, знижений інтерес до предметів, маніпулювання ними, пасивність у взаємодії з дорослими, запізнення у формуванні ініціативних проявів спілкування. У пізнанні навколишнього, у взаємодії з дорослими та здобутті соціального досвіду такі діти у більшості своїй виявляють низьку здатність до саморозвитку.
Тому, у вихованні дитини з порушеним розвитком, не можна сподіватись на результати його спонтанного перебігу. Очікувані вікові досягнення, властиві дітям з нормативним розвитком, у дітей з психофізичними порушеннями не з’являються без спеціальних педагогічних заходів з боку дорослих. Останнє найбільшою мірою стосується дітей із складним порушенням та порушенням інтелектуального розвитку.
Багатьма науковими дослідженнями відзначається, що зростання в атиповій, деформованій ситуації соціального розвитку позначається на становленні особистості дітей з психофізичними порушеннями навіть при відносно легких ступенях їх тяжкості.
Проявами дизонтогенії у більшості дітей з порушеннями психофізичного розвитку стають підвищена соціальна залежність, комплекс неповноцінності, суб’єктивна невдоволеність, порушення усвідомлення власної ідентичності, нестійкість саморегуляції, лабільність емоцій, підвищена афективність, невротичні реакції тощо, що переростають у небажані риси характеру, неусвідомлені форми поведінки. В освітньому процесі у них відзначаються несформованість цілеспрямованої діяльності, довільності дій, мотивації, бідність емоцій та незрілість емоційно-вольової сфери. Названі набуті якості психічних функцій суттєво перешкоджають успішному засвоєнню дітьми з порушеннями розвитку знань, накопиченню досвіду взаємодії з довкіллям і людьми.
Однак, вчасно організована допомога не лише сприяє розвитку дитини, але й у багатьох випадках повністю або певною мірою знімає ризики виникнення специфічних ускладнень ушкодженого розвитку (вторинних порушень), або бодай помітно послаблює тяжкість їх віддалених наслідків у стані загального когнітивного і особистісного розвитку (наприклад, у дітей із затримкою психічного розвитку, з тяжкими порушеннями мовлення, при деяких формах дитячого церебрального паралічу). Більше того: раннє фахове педагогічне втручання, корекційно-розвиткова робота здатні запобігти виникненню небажаних ускладнень психічного розвитку.
Саме тому з раннього віку діти з особливими освітніми потребами потребують не просто «догляду», «опіки», «захисту» або «турботи» і «піклування», але й усвідомленого фахового втручання дорослих, допомоги та цілеспрямованого керування процесом їхнього
розвитку, навчання і виховання.
Українським вченим І. Г. Єременком було розроблено вимоги, дотримання яких забезпечує корекційно-виховувальну спрямованість навчання дітей з розумовою відсталістю, проте основна частина яких стала принципами забезпечення успішності спеціальної освіти в нашій країні для дітей усіх типів дизонтогенезу.
Серед таких умов процесу навчання передбачались: 1) врахування особливостей розвитку; 2) опора на збережені функції; 3) диференційованість і індивідуалізація навчання; 4) зміцнення здоров’я завдяки запровадженню оздоровчо-лікувального режиму;
5) наскрізна корекційна спрямованість освітнього процесу; 6) розробка змісту освіти (навчальних програм) і відповідного навчально-методичного забезпечення; 7) трудове навчання і виховання; 8) фаховість педагогів.
Головною умовою ефективного здійснення спеціальної освіти основоположники спеціальної педагогіки (О. М. Граборов, Г. М. Дульнев, І. Г. Єременко, В. М. Синьов) вважали спрямованість на педагогічну корекцію, яка розумілась як «складна система засобів і впливів на учня, спрямованих на подолання або принаймні ослаблення порушень його розвитку, що ґрунтується на максимальному використанні збережених можливостей дитини і реалізується у двох взаємопов’язаних напрямках: усуненні недоліків і сприянні розвиткові дитини як цілісної особистості».
В сучасних умовах проблема підтримки і піклування про дітей з особливими освітніми потребами отримала законодавче закріплення в актах, що регулюють освітню галузь.
Під психологічною допомогою дитині з боку дорослого у контексті супроводу розуміються такі загальні дії, у результаті яких з дитиною відбуваються якісні зміни позитивного характеру: поліпшується її самопочуття, формуються й успішно розвиваються корисні навички й уміння, вирішуються особистісні проблеми й наступає
емоційне полегшення. При цьому слід пам’ятати, що дієвою психологічною допомогою є тільки такий вплив дорослого на дитину, що здійснюється в умовах загальних позитивних взаємин. Основою таких взаємин має бути «педагогіка успіху».
Стосовно дітей з особливими освітніми потребами «супровід» їхнього розвитку в освітньому процесі спеціальних шкіл розглядається як комплексний метод (технологія, спосіб) практичного здійснення процесу супроводження дитини групою фахівців (мультидисциплінарний підхід), включених у єдину організаційну модель на основі злагодженої роботи, спрямованої на досягнення психолого-педагогічних цілей. Супервізорами його здійснення були МПК та ПМПК системи освіти, зараз ІРЦ.
Реформування системи освіти в Україні, особливо ґрунтовні зміни у системі здобуття освіти дітьми з особливими освітніми потребами, зумовлені широким запровадженням інклюзивного навчання, зумовило розроблення ряду нормативних документів. Відповідно до статті 20 Закону України «Про освіту» та з метою створення оптимальних умов для навчання дітей з особливими освітніми потребами з урахуванням їхніх індивідуальних потреб та можливостей, забезпечення психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивних групах та класах з інклюзивним навчанням Міністерством освіти і науки України розроблено Примірне положення про команду психолого-педагогічного супроводу (далі – Команда супроводу), який визначається як комплексна система заходів з організації освітнього процесу та розвитку дитини, передбачена індивідуальною програмою розвитку. Названим положенням визначаються принципи, завдання та функції, а також порядок організації діяльності Команди супроводу дітей з особливими освітніми потребами, надання психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг дітям з особливими освітніми потребами, які здобувають освіту в інклюзивних групах та класах з інклюзивним навчанням.
Говорячи про супровід розвитку дитини з ООП в освітньому процесі, на нашу думку, доцільно говорити про психолого-педагогічний супровід – як інтегрований педагогічний підхід, який забезпечується групою педагогічних працівників закладу освіти, котрі беруть безпосередню участь в освітньому процесі дитини і на основі планомірних спостережень особливостей його перебігу вживають ефективних заходів (адаптації і модифікації) з організації індивідуалізованої підтримки. Метою супроводу дітей з порушеним психічним розвитком в системі освіти є створення максимально сприятливих умов для повноцінного розвитку і здобуття освіти у відповідності до індивідуальних потенційних можливостей.
Освітній процес дітей з ООП може бути ефективним лише за умови ретельного вивчення індивідуальних особливостей кожного вихованця. Успішність навчальної діяльності дитини має базуватися на уявленнях про сформовані здатності (уміння і навички) та такі, що є у «зоні її найближчого розвитку». Тому в роботі з такими дітьми необхідний постійний моніторинг учбових здатностей та оцінка навчальних впливів. Метою такої роботи є внесення змін до індивідуального навчального плану.
Реалізація освітніх потреб дітей з порушеннями розвитку істотно залежить від оцінки їхніх індивідуальних особливостей розвитку, сильних і слабких сторін, від можливостей інтелектуального розвитку, ступеня збереженості когнітивного і соціального функціонування. Мета такої оцінки пов’язана безпосередньо із забезпеченням якісної освіти, яка базується на врахуванні реального потенціалу розвитку дитини в навчальному процесі.
В системі освіти України експертну оцінку розвитку дітей з особливими освітніми потребами (згідно Положення – комплексна оцінка розвитку дитини) віднедавна здійснюють новоутворені установи – інклюзивно-ресурсні центри (ІРЦ).
