Історія села Уїздці

Герб

Уїздці

Уїздці – виходці з уїзду. Первісно уїзд означав простір землі, межі якої окреслено через об’їзд на перших порах дарованих місць.

Існує переказ, ніби раніше було село оточене водою, і лише з південної сторони знаходилися ворота, кудою в’їжджали в село. Від цього і пішла назва Уїздці. Ще один переказ свідчить , що в селі з’являвся Устим Кармелюк. Характерно також, що в 1648 р. жителі села разом із козаками громили маєтки феодалів.

Перші записи про село зроблено в 1545 році в описі Луцького замку, в числі городень якого була і городня  Єловича з Уїздців (сь УТ)Здовь).

Перший храм на кошти прихожан був збудований у 1887 році.

Станом на 1889 р. у селі проживало 298 жителів. Для порівняння ні 1 січня 1963р населення становило 959 чоловік. У межах населеного пункту знаходилося поселення Костянтинівка. Його мешканці були переважно

поляки. Коли вони виїхали на споконвічну батьківщину, Костянтинівка перестала існувати.

Землі, на яких розташовані Уїздці раніше належали поміщикові Вербицькому. За паном числилося 500га , за селянами 400га.

В основному селяни займалися землеробством. Однак в селі було і підприємство. За часів панської Польщі збудували в селі маслозавод.

Організатором будівництва підприємства став житель Уїздців Корній Вишневецький. Перший раз радянська влада проголошена в селі в 1918 р.

У 1922р уїздецькі селяни боролися проти полку білополяків.

Під час панської польщі  жителі села проявляли і політичну активність

Про це свідчить цей документ «Із рапорту начальника слідчого відділу Волинського воєводського управління державної поліції про вимоги селян села Уїздці звільнити Ернста Тельмана і в’язнів антифашистів.28 січня 1936р». всього 50 підписів.

На 1940 рік припадає створення перших колективних формувань, зачинателями яких стали Степан Збирун, Бенедикт Дорецький, Яків Кокоша, Лікера Ціпчук. Троє останніх під час війни були розтріляні фашистами.

За національно – визвольні прояви чимало жителів села потерпіли від тоталітарної  влади. Зокрема 29 травня 1941 року згідно з постановою трійки УНКВС із села була виселена у Казахстанську область родина члена ОУН Кухарчука Степана Андрійовича. Встановлено також що Кухарчук С. А. був призваний в армію і був поранений в бою. 19 січня 1945р від ран помер.

У колгосп який остаточно сформувався у 1950 році і одержав назву ім.. Дзержинського, люди  подавали заяви добровільно і під тиском властей.

У 1953році буряківницю Марію Гербу однією з перших в районі нагородили найвищою на той час нагородою- орденом Леніна. У 1955р відкрито було ФАП а у 1956р збудовано малопотужну колгоспну електростанцію, пилораму, млин, завершено електрифікацію села. У 1962 р. проклали шосейну дорогу від Луцько-Дубенської траси до села. У 1963р почала виходити місцева багатотиражка «Колгоспник».

У 2000році землі перейшли на нові форми господарювання.

Зараз у селі є школа (132учні, 22 вчителя) , ФАП, будинок культури, дитячий садочок, церква «ХВЄ».В 90-роках зведено кам’яну церкву яка належить до УПЦ- Київського патріархату.

 Престольний празник – на Покрову.

В підпорядкування входять села: Ставище, Борбин.

В.о. старости  - Троцюк Анатолій Степанович

Борбин

Перша документальна форма села  була такою (Б)орь бринь. Наймовірніше вона сприймається як укорочене ім’я (Борис, Боря, Борислав) з компонентом (брати) бор і бра. Вперше село з такою назвою згадане 1499р. за Я. О. Пурою.

Наймовірніше що Борбин походить від слова «бор» , бо  перекази доносять до нас оповіді , що колись цей населений пункт був оточений непрохідними лісами. Цікавий факт- в 1889 році при в’їзді в село стояли два муровані стовпи з надписом , що тут проживає 101 чоловік та 99 жінок , а дворів було 33.В останній чверті 19 століття Борбин займала поміщиця Шишковська.

Назва Борбин згадується в акті від 1545 р. в описі Луцького замку, де в числі інших городень була і городня Валахова із Борбина. Церква в ім’я Собору Пресвятої Богородиці  була зведена в 1773 дерев’яна. Відновлена в 1860р.

На церковній землі був ветхий будинок для просфорії, приходська школа.

Населення Борбина з 1886року по 1941р. збільшилося до 470 чоловік.

Через малоземелля та злиденне життя окремі селяни почали переселятися до Америки . У пошуки заокеанського щастя подалися Лаврін Синюк. Федір Устимчук, Клим Кудрик.

З 1914 по 1918рр. все населення Борбина було евакуйоване у зв’язку з наближенням фронту.

За панування Польщі селяни проявляли політичну активність, про що свідчать документи.

На території Борбина за панської Польщі діяла ячейка КПЗУ. На її чолі після смерті Василя Синюка став Володимир Козак.

Віруючі села зараз розділені в основному на два приходи.Одні ходять на молитву до православного храму, інші- в молитовний будинок церкви християн віри євангельської (ХВЄ). Уроженець села Лебідь Павло є настоятелем Києво-Печерської лаври. До цього отець Павло був настоятелем Свято-Успенського монастиря на Волині. Є в його біографії дещо символічне. У 1986році горіла Московська духовна семінарія. Із шести студентів, які жили в одній кімнаті, вцілів тільки один- Павло.

Зараз у селі є школа (250 учнів, 21 вчитель), ФАП, клуб.

Престольний празник – на першу Пречисту.

Ставище

Назва села походить від найменування водойми. Неподалік від поселення розтікся став. Його розміри вражали приїжджих. Вони від здивування казали «Так це не просто ставок, а ставище».

Багато теплих і ,добрих слів залишив його мешканець Володимир Усов, котрий зазнав утисків тоталітарного режиму, був ув’язнений, потім очолював сільській комітет при Уїздецькій сільській раді, обирався депутатом районної ради. Село зародилось в п’ятнадцятому столітті при маленькій річці серед лісів. Бачило село і татарську навалу і мучило своїх людей на панщині, пережило страшну чуму. Ставище двічі палало вогнем. у першу світову війну. Тривожне повоєнне життя поволі входило в спокійну колію.

По війні знайшли притулок сім’ї німця Рудольфа, єврея Шльоми, поєднав долю із тутешньою біднячкою Мотрею Мирончук Яків Гусаков з російського міста Калуги.

Навесні 1950року утворився колгосп «Молода гвардія» ,яким керував хазяйновита людина- Купріян Свирида. Згодом у Ставищах організували свій духовий оркестр. В перші повоєнні роки село мало свою початкову школу.

Як болюча згадка , залишаться і ті часи, коли з чиєїсь недоброї волі Ставище нарекли «неперспективним». Відтоді воно і почало чахнути, занепадати і старіти. І все ж таки попри всі незручності за останні три десятиліття село відродилося. Через село прокладено асфальтну дорогу, яка вестиме людей не тільки з села, а й в село.

Престольний празник – на Чесного Христа.