Матеріали засідання №3 методичного об'єднання ЗДВР та педагогів-організаторів
Секція «ЗДВР та педагогів-організаторів» «Виховання духовної культури особистості та створення умов для формування в учнів власної світоглядної позиції»
18 січня 2024року (дистанційно)
Підготувала
педагог-організатор
Уїздецького ліцею
Юрчук Наталія Олександрівна
«Шукай у дитині людину. Не загаси свічку в душі, не сплюндруй
творіння природи», - такий посил був, є і буде домінантним кредом педагога.
Відомі вчені, філософи в різні часи зверталися до питання ролі людини в суспільстві. Відомий німецький філософ Іммануїл Кант сказав: „ Два винаходи людини можна вважати найскладнішими: мистецтво управляти та мистецтво виховувати”. Сьогодні, я вважаю, учитель повинен досконало володіти цими мистецтвами, щоб виховати ініціативного, духовно багатого, соціально адаптованого, фізично здорового громадянина-патріота – особистість, яка розуміється та орієнтується в сучасних процесах, бачить своє місце в ньому, самостійно обирає шлях, напрямок руху до сприйняття демократичних цінностей навіть у тому разі, якщо цей шлях буде тернистим.
Проблематика в цьому напрямку є актуальною з року в рік, тому що життя сучасного українського суспільства зазнає постійних глибинних змін. Але які б зміни не відбувалися, людина повинна залишатися людиною. На цей аспект, ми, педагоги, повинні завжди звертати увагу і на уроках, і на виховних заходах, і в позаурочний час.
У наш час дуже часто можна почути заклики про підняття національної свідомості людини та виховання справжнього громадянина. А поштовхом та основою для цього є, у першу чергу, виховання духовної особистості.
Духовний розвиток особистості дитини був надзвичайно важливий у різні часи. Виховання людини, яка б протистояла економічним труднощам, духовній деградації, моральному та фізичному виснаженню, держава покладає, в першу чергу, на школу, на здатність педагогів сформувати особистість з розвиненою духовністю. І основи цієї духовності повинні закладатися ще в дошкільному віці. Саме тому особливої уваги нині потребує проблема формування у дітей, починаючи з ранніх років, духовної культури.
Як бачимо, і всі ми це прекрасно розуміємо, розвиток зачатків моральних та духовних цінностей, як внутрішнього етичного регулятора дій та поведінки, повинно починатися з дошкільного дитинства.
«Наставляй дитину на шлях добра, і коли вона стане дорослою - не зверне з нього», - говорить одна з духовних аксіом.
Виконуючи програму виховання «Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» класні керівники, вихователі через тематичний зміст виховної діяльності розділів програми тематичний зміст виховних видів діяльності спрямовують на формування морально-духовної поведінки дитини з особливими освітніми потребами, проявів чуйності, терпимості до ближнього, доброзичливості, здатності прощати і просити пробачення; на формування умінь і навичок учнів підтримувати та зберігати міжособистісну злагоду та мирне розв’язання конфліктів, виконувати правила поведінки для учнів, норм та правил поведінки у громадських місцях; на виховання в дітей та учнівської молоді поваги до родини, роду, розуміння особистих, родинних, громадських,
національних та загальнолюдських цінностей, інтересу до вивчення свого родоводу, традицій, обрядів, родинних свят.
Серед складових духовної культури особистості важливе місце посідає сьогодні християнська морально-етична культура. Життя переконливо довело, що і офіційна, і сімейна педагогіка має повернутися до християнських моральних принципів виховання. І це не данина моді. Адже ми живемо зараз у складний час, коли людство звітується перед Всесвітом за все зроблене ним за минулі роки. Відомо, що третє тисячоліття є третім народженням Христа. І це народження має відбутися у душі кожної людини. А якщо душа не готова? Давайте замислимося, що ми сіємо у дитячі душі сьогодні? Як сподіваємося жити? Гонитва за «економічною» обізнаністю та діловитістю, тотальною комп'ютеризацією призвела до того, що ми в деякій мірі забули про ті зернини духовності, які маємо закладати з ранніх років у душу кожної дитини. Однак не будемо песимістами, оскільки слід зауважити, що за сучасних умов духовного занепаду позитивним є визнання нами необхідності дотримання християнських заповідей у вихованні, які ґрунтуються на загальних істинах Добра і Любові. З вуст вчених ми все частіше чуємо переконливі докази позитивного впливу християнської моралі на духовний розвиток особистості.
|
Формування духовного світу особистості з особливими освітніми потребами - це складне питання, яке потребує комплексного та багаторівневого розв'язання. Сьогодні в Україні по-різному тлумачать поняття духовності, розроблено різні підходи до її формування. Духовність - це складний психічний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприймання; це те ідеальне, до чого прагне людина, це зустріч із самим собою - своєю душею, внутрішнім "Я". Духовна людина, на думку Г.Сковороди, творить шлях добра через пізнання, усвідомлення і розуміння своєї істинної духовної природи, свого призначення в світі, до чого людину закликає вчення Христа : "Бог і щастя - недалеко воно. Близько воно. У серці і душі твоїй". Духовний розвиток дитини – це довге і нелегке мандрування через незнані, невідомі землі, повне несподіванок, труднощів і навіть небезпек. Як писав геніальний Г. Сковорода, людина народжується двічі: фізично і духовно. Біля духовної колиски стоїть духовний наставник - учитель, який стає дитині другим батьком, матір'ю, бо прищеплює її душі високі моральні якості віри, надії, любові, глибокої поваги до рідної землі, свого роду, народу, держави. А тому Вчитель в першу чергу повинен бути духовно розвиненою особистістю, високо цінувати людську особистість як у собі самому так і в інших, поважати людей за їхні духовні якості і суворо стримуватися від будь-якої несправедливості до ближнього. Доброта, милосердя, безперервна педагогічна праця допоможуть наставнику побороти всі низькі інстинкти, непримиренність, гордощі, лінощі і виховати в учнях найшляхетніші людські почуття, духовну особистість. Основою духовності вчителя є його моральний стан, здатність керуватися в своїй поведінці вищими цінностями соціального, громадського життя, уміннями наслідувати ідеалам істини, добра і краси. Учитель повинен знати, що на його совісті - доля кожної дитини, що від його духовності та ідейного багатства залежить розум, щастя кожної людини, яку виховує школа. Духовність особистості вчителя формує духовність учня. Саме вчитель є найближчим ідеалом для свого вихованця, і коли духовність вчителя багата і глибока, то в ній міститься невимірна приваблива сила, яка формує духовність учня. Всі ми, батьки, добре пам’ятаємо слова наших дітей, які неодноразово прийшовши з дитсадка чи зі школи, на заперечення батька чи матері відповідали: «А вчителька нам казала так…». Вчитель, який знає для чого він живе, яке його призначення в житті, що є добро, істина, зло, красиве та потворне, формує в своїх вихованцях почуття обов'язку, високий ідеал добра, правди, моральні почуття: любов до ближнього, справедливість, мудрість, сміливість, правдивість, щирість, відданість, покірливість, скромність, терплячість. Людину не можна примусити бути моральною - потрібно її переконувати, проводити знання через її емоції, почуття, психіку, через свідомість для того, щоб виголошені моральні цінності стали її власним надбанням. Забезпечити багате духовне життя дітей можна лише тоді, коли вони в творчій діяльності використовують свої емоційні, інтелектуальні й фізичні сили. І саме педагог, сповнений любов'ю, творчістю, пошуком, духовним розвитком, перебуває в постійному русі, є тим позитивним фактором, тим джерелом енергії, яке формує духовність учня. Величезна роль у формуванні всіх цих показників і критеріїв духовності належить рідній мові. Рідна мова - це той важливий фактор збереження, творення національної духовності й національної культури. Мова — дзеркало духовності людини. Мова – це найкраще з квітучого його духовного життя, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається. Ще В. Сухомлинський писав, що рідна мова – то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв’язком, що з’єднує минуле з сучасним в одне велике історично живе ціле. Культура мови кожної людини є основою духовності як окремої людини, так і всього суспільства в цілому. Духовно багата людина сучасності прагне знати і досконало володіти не лише своєю мовою, а й мовою інших народів. Людина втрачає повагу до себе, до співвітчизників, до результатів загальнолюдської діяльності, якщо посилює інтерес до культури, науки, якщо не підтримуватиме свою мовну культуру, словниковий запас слів. Отже, мова – це духовна скарбниця всього народу і кожного з нас, як частки духовності всього народу. Дитина, вивчаючи рідну мову, п’є духовне життя й силу з чистої криниці рідного слова. Слово пояснює їй природу, знайомить із характером людей, із суспільством, з історією. Слово посвячує дитину в народні вірування, в народну пісню й поезію; воно, нарешті, дає логічні поняття й філософські погляди. |
На формування духовності підростаючого покоління впливає чимало різноманітних умов: обов’язкове врахування вікових особливостей, урахування особливостей суспільної природи людини, виховання особистості в колективі й через колектив та врахування особливостей колективної пізнавальної діяльності, активне використання міжпредметних зв’язків для підвищення ефективності навчального процесу та для різнобічності, багатогранності розвитку особистості, обов’язкове використання принципу активності студентів.
Головним завданням виховної діяльності педагогів, крім виховання духовної особистості та підготовки дитини до самостійного життя, є створення умов для формування в неї особистісної світоглядної позиції.
Світогляд — це система поглядів людини (філософських, соціально-політичних, правових, моральних, естетичних) на навколишній світ (явища природи, суспільні процеси, свідомість людей), своє місце в ньому. Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі і тим самим ґрунт під собою...(С. Гессен) Світогляд є духовним середовищем дитини, її "внутрішнім Я". Осмислюючи свою суб'єктивність і навколишній світ, дитина завдяки світогляду починає усвідомлювати себе здатною до його інтелектуального і практичного засвоєння, формуватися як людська індивідуальність.
У виробленні учнями поглядів і переконань важливу роль відіграє позиція педагога. Він сам повинен мати переконання, жити у відповідності з ними, вміти не нав'язувати їх і одночасно не відмовлятись від них через кон'юнктурні міркування. Духовним наставником сучасної молоді може бути лише учитель, який сприйняв передові ідеї нового тисячоліття, смисл науки, учитель, який сформований як творча особистість.
Хочу з вами поділитися притчею. Якось увечері зібралися разом музичні інструменти: скрипка, саксофон, труба, сопілка й контрабас. І виникла між ними суперечка – хто краще за всіх грає. Кожний інструмент почав виводити свою мелодію, показувати свою майстерність. Але виходила не музика, а жахливі звуки. Що більше старався кожен з них, то не зрозумілішою й потворнішою виходила мелодія. Але з’явилася людина й одним помахом руки зупинила ці звуки, сказавши: « Друзі, мелодія – це одне ціле. Нехай кожний прислухається до іншого, і ви побачите, що вийде». Людина знову змахнула рукою, і спочатку несміливо, а потім усе краще залунала мелодія, у якій було чути смуток скрипки, ліричність саксофона, оптимізм труби, ніжність сопілки й величність контрабаса. Тому і духовна культура включає в себе різні напрями виховання, які воєдино переплітаючись сформують достойного громадянина своєї держави
Духовність - це ідеальний початок, з якого походить творча сила, яка вдосконалює й піднімає людину у світ чистий і цінний, і саме в цьому чистому й цінному світі існує любов, добро, співчуття, справедливість.
Джерела:
1. Павлов В.І. Духовність як екзистенцій ний простір особистості // Пост сучасність: проблеми духовної свободи особистості: Монографія / За ред. канд.філос.наук О.О.Сердюк. – Донецьк: ТОВ „Юго-Восток, ЛТД”, 2006. – 249с. – С.135-143.
2. Каташинська І.В. Віртуальна освіта і формування духовних і пізнавальних орієнтирів особистості // Духовність особистості: методологія, теорія і практика : Зб.наук.праць / Гол. редактор: Г.П.Шевченко. – Вип.4(10). - Луганськ: Вид-во Східноукр.нац.ун-ту ім. В.Даля, 2005. – С. 104-111.
3. Будз В.П.Почуття як духовні засади розвитку людства в епоху глобалізації та українська перспектива. – К.: Національна академія управління, 2005. – С.114-116.
4. https://vseosvita.ua/library/pedrada-vihovanna-duhovnoi-kulturi-osobistosti-239535.html
