Матеріали засідання №2 методичного об'єднання вчителів іноземних мов

Дата: 06.12.2023 16:57

Кількість переглядів: 143

Методика роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Шевчук О.М., вчитель німецької мови Борбинського ліцею

 «Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей» (Концепція розвитку інклюзивної освіти. Наказ МОН від 01.10.2010 № 912).

Інклюзивне навчання означає, що всі учні можуть навчатися в школах за місцем проживання, в загальноосвітніх класах, в яких в разі необхідності їм буде надаватися підтримка як у навчальному процесі, так і з перепланування школи, класів, програм і діяльності з тим, щоб всі учні без виключення навчалися і проводили час разом.

Інклюзивне навчання:

• Ґрунтується на правах людини і принципах рівності.
• Спрямоване на всіх дітей і дорослих, особливо тих, хто є виключеним з загальної системи навчання.
• Це процес усунення бар’єрів в системі освіти та системі підтримки.

Основа інклюзивного навчання

Всі учні:

• Можуть навчатися різними методами і в різний період часу.
• Мають індивідуальні здібності й особливості.
• Хочуть відчувати, що їх розуміють і цінують.
• Мають різне походження і бажають, щоб їх відмінності поважалися.
• Пізнають скрізь.

Хто такі діти з особливими потребами?

Термін «діти з особливими потребами» стосується дітей до 18 років, які потребують додаткової навчальної, медичної і соціальної підтримки з метою покращання здоров’я, розвитку, навчання, якості життя, участі в громаді, тобто включення. Сьогодні в Україні немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими потребами.

Спільні дії в просуванні інклюзивного навчання.

▪  Приймати всіх дітей до загальноосвітніх шкіл та шкільного життя.

▪  Надавати всебічну допомогу учням з особливими потребами,  їх одноліткам та  вчителям в разі потреби.

▪  Дивитися на кожного учня з огляду на те, що він може, а не на те, що він не може.

▪  Створювати навчальні цілі згідно індивідуальних можливостей кожної дитини беручи до уваги, що діти можуть мати різні навчальні цілі, але навчатися разом в класі.

▪ Підтримувати виважене ставлення до батьків, особливо до мрій батьків та цілей щодо майбутнього їхніх дітей.

Кожна школа за своєю філософією повинна бути інклюзивною. Це означає готовність у будь-який час прийняти кожну дитину, прагнучи створити максимально сприятливе середовище для розвитку її потенціалу.

Коли ми говоримо про створення інклюзивного освітнього середовища, ми не маємо на увазі суто відкриття інклюзивних класів або забезпечення архітектурної доступності. Це і підвищення компетентності педагогічних працівників та руйнування суспільних стереотипів щодо освіти таких дітей. Адже хвороба не дорівнює інвалідності, інвалідність – наявності особливих освітніх потреб (наприклад, особи із серцево-судинними захворюванням не мають цих потреб), особливі освітні потреби не означають захворювання або інвалідність (наприклад, люди з дислексією). Інклюзивне навчання полягає в тому, що в звичайному класі вчаться звичайні діти, просто деякі з них вчаться трошечки по-іншому – наприклад, використовуючи шрифт Брайля. Але в такому класі ні в якому разі не має бути відокремлення одних дітей від інших (навіть на рівні риторики). З урахуванням рекомендацій спеціалістів та настільки, наскільки це можливо, у такому класі налагоджується спільне навчання. Наявність у школі дітей з особливими освітніми потребами підвищує кваліфікацію вчителя. Учитель вчиться бути уважним до цієї дитини. Якщо він навчиться бути уважним до неї, то й почне більш уважно ставитись до інших дітей. Натомість учні, які бачать, що дитина, яка має певні труднощі в навчанні, вчиться краще та старанніше, починають показувати вищі результати в навчанні.

Дуже важливо навчитися правильно висловлюватися про дітей з особливими освітніми потребами. Наприклад, замість фрази «Цей учень не може ходити» краще сказати так: «Цей учень користується ходунком і кріслом-візком».

Нижче розглянемо приклади заміни некоректних мовних зворотів.

Процес інклюзивного навчання слабозорої та сліпої дитини повинен мати спрямований корекційний індивідуальний характер і відповідати вимогам адаптації наочного матеріалу і процедури цієї роботи.

Основні принципи адаптації наочного матеріалу для дітей із порушеннями зору (за Сєднєвою В.О.):

1. Зображення на малюнках повинні мати оптимальні просторові й тимчасові характеристики (яскравість, контраст, колір, структура, співвідношення елементів). Контрастність пропонованих об’єктів і зображень стосовно тла має бути від 60 до 100 %. Негативний контраст краще. Краще сприймаються заповнені, силуетні фігури, ніж контурні.

2. Дотримання в зображеннях пропорційності за величиною, кольором та формою відповідно до реальних об’єктів.

3. Хроматичні об’єкти повинні мати насичені кольори. Бажано використовувати жовто-червоні, жовтогарячі й зелені тони.

4. Потрібно збільшити час на експозицію завдань та малюнків через труднощі сприйняття, координації рухів руки та очей, необхідності тактильного контролю та додаткового обстеження, вивчення об’єктів.

5. Тривалість зорової роботи не повинна перевищувати 15 хвилин.

6. Логічне завдання, продуктивність розумових операцій слід оцінювати за їхньою результативністю, а не враховувати неточність рухів і сповільненість виконання.

7. Якщо слабозора дитина працює з опорою на зір, то при використанні дошки записи повинні бути насичені й контрастні, букви великими.

8. Роздатковий матеріал має бути матовий, а не глянцевий папір, шрифт великим і контрастним.

9. 3 таких предметів як література, історія, географія тощо можна використовувати аудіозаписи.

Учитель інклюзивного класу, в якому навчаються діти із вадами зору, повинен:

• Знати ступінь порушення зору дитини, її індивідуальні можливості та потреби.

• Підтримувати тісний контакт із практичним психологом, тифлопедагогом і батьками дитини.

• Здійснювати на всіх заняттях роботу з навчання орієнтування в просторі.

• Використовувати всі збережені та порушені аналізатори.

• Продумати, де посадити такого учня (слабозору дитину – на першу парту в середньому ряді; тотально сліпа дитина може працювати за будь-якою партою). Дитина повинна сидіти так, щоб бачити написане на дошці без напруження і окулярів. Час від часу їй треба дивитись у вікно. У випадку, якщо в дитини немає світлобоязні, і вона потребує додаткового освітлення, робоче місце має бути обладнане настільною лампою з регулятором, оскільки кількість світла, яке необхідне для нормального функціонування зору, залежить як від загальної освітленості класної кімнати, так і від функціонального стану зорового аналізатора учня. Якщо в учня спостерігається сильна світлобоязнь, його потрібно посадити спиною до вікна або закрити вікно шторою. За наявності світлобоязні на одному оці, дитині треба сидіти так, щоб світло падало з протилежного боку.

• Пам’ятати також і про охорону та гігієну зору цієї категорії учнів. Відстань від очей учня до робочої поверхні має бути не менша 30 см. Для читання можна використовувати підставки.

• Відомо, що близько 80% всієї інформації людина одержує за допомогою зору. Цей факт, зазвичай, зрячими не усвідомлюється, і  багато операцій і дії, що відбуваються в класі, вербально не позначаються. Тому велика кількість інформації може пройти повз незрячого учня. Вчитель і учні повинні чітко проговорювати все те, що записується на дошці або демонструється.

• У випадку, якщо у дитини є залишковий зір або вона слабозора, то можна використовувати спеціальні адаптивні пристрої: оптичні та неоптичні. До оптичних корекційних пристроїв належать окуляри зі спеціальними пристосуваннями, біфокали, призми, контактні лінзи. Вони пропонуються дитині з порушенням зору як для постійного, так і для тимчасового користування. Затемнені або темні лінзи рекомендуються дітям зі світлобоязню. Іноді учні з порушенням зору використовують невеликі телескопи, що прикріплюються до руки або ж до стекол окулярів. Телескопічні окуляри використовуються для розглядання об’єктів на відстані, наприклад, написів на дошці, в магазині, під час прогулянок. Коли дитина надягає телескопічні окуляри, щоб прочитати напис на дошці, їй необхідно сісти в центрі або ж у тій позиції, яка дасть змогу оптимально їх використати. До неоптичних пристроїв належать фломастери, бажано чорного кольору, зі змінною шириною стержнів, що дасть змогу робити чіткі, контрастні записи; кольорові маркери, що допомагають учням виділити найважливіше в записах, аби не напружувати зір, читаючи записи в зошиті. До адаптивних пристосувань можна віднести і плоскодруковані книги з крупним шрифтом, хоча учні старших класів воліють використовувати книги зі звичайним шрифтом, які читають за допомогою різних оптичних пристроїв. Чітко розлініяний папір може знадобитися тим дітям, яким важко розрізняти рядки на звичайному папері. Для дітей, котрі страждають світлобоязню, на партах можна встановити світлозатемнювачі, щоб пом’якшити відблиск робочої поверхні столу. Тотально сліпі діти або діти з глибоким зниженням зору  можуть використовувати диктофони, а також дублювати звуковий запис записом Брайля за допомогою брайлівського приладу (дошка і грифель).

• Давати можливість учням підійти до дошки чи унаочнення, щоб краще роздивитися написане.

• Для зняття зорової втоми після 10-15 хвилин зорового навантаження виконати спеціальні розслаблюючі вправи; через кожні 10-15 хвилин учень має 1-2 хвилини перепочити, роблячи спеціальні вправи.

• Не перебільшувати обсяг домашніх завдань, щоб не перевантажувати зір. Наголосимо, що ця вимога стосується як дітей з вадами зору, так і здорових учнів. Адже постійне перевантаження зорової функції може призвести до її порушення.

• У роботі з дітьми використовувати не лише зір, а й збережені аналізатори (тобто у процесі обстеження об’єктів, наочності залучати дотик, нюх, слух).

 • Враховувати повільність дитини при виконанні письмових завдань, читанні. 3 цією метою коригувати обсяг роботи, щоб учень не відставав від зрячих однокласників; використовувати компенсаторні механізми пам’яті, які сприятимуть підтримці оптимального темпу роботи. Учневі з порушенням зору потрібно більше часу на виконання вправ, читання тексту. Не переобтяжуйте учня читанням великих текстів під час самостійного опрацювання матеріалу, краще поясніть ще раз усно, переконайтеся, що він все зрозумів.

• Доцільно переглянути вимоги до письмових робіт. Іноді слабозорому учневі необхідно писати з використанням трафарету, щоб правильно розташувати текст на сторінці та дотримуватися рядків.

• З метою участі учнів з вадами зору у фронтальній роботі класу для них необхідно підготувати індивідуальний дидактичний матеріал, наприклад, картки, таблиці, схеми.

• Частіше перевіряйте розуміння учнем матеріалу, який подається на уроці.

• Дитина може погано бачити вираз вашого обличчя і не розуміти, що ви звертаєтеся саме до неї. Краще підійти до учня, і торкаючись його, звернутися на ім’я.

• Не робити зайвих рухів і не затуляти учневі джерело світла, не використовувати невербальні засоби спілкування (кивання головою,  рухи рук тощо).

Пам’ятка для вчителя

1. Хвалити дитину навіть за незначний успіх.

2. Порівнювати результати дитини тільки з її власними попередніми результатами.

3. Не залякувати дитину опитуванням на наступному уроці.

4. Знижувати кількість зауважень.

5. Використовувати різні модальності під час вивчення нового матеріалу (візуальну, слухову, тактильну).

6. Використовувати вже знайомі матеріали під час вивчення нових.

7. Пам’ятати, що у дитини є ім’я.

8. Поступово залучати дитину до нових завдань.

9. Обговорювати заздалегідь з дітьми як проходитиме контрольна робота.

10.Вибирати зручний для дитини спосіб перевірки знань (письмову відповідь, відповідь з місця, підготовлену вдома доповідь).

Інклюзивна школа передбачає відкритість і доступність не тільки для дітей, а й для дорослих. Батьки – важлива ланка в процесі реалізації інклюзивної освіти.

Батьки дітей з ООП переконані, що найсприятливішими умовами для навчання і виховання їхніх дітей є звичайні школи, де вони можуть успішно навчатися, товаришувати з ровесниками та почуватися в безпеці.

Девіз методики Марії Монтессорі “Допоможи мені це зробити самому” повинен бути домінантним і актуальним в організації навчальної діяльності інклюзивного класу. При роботі з дітьми з особливими потребами провідною ідеєю є  “Не зашкодь, не залиши без допомоги!”. Учень в інклюзивному класі повинен почувати себе самостійним, корисним, потрібним в колективі своїх однолітків.

Життя, як нива довге й пречудове

І на шляху не має вороття.

Важливо нам помітити дитину

Ту, що обділена життям.

Піднятись їй поможуть наші крила,

Які в негоду люту захистять.

Не забувай ніколи – ти ЛЮДИНА,

Ти ВЧИТЕЛЬ, що веде з незабуття.

« повернутися