Матеріали засідання №2 методичного об'єднання вчителів української мови і літератури та зарубіжної літератури
Практична лабораторія: історико-літературна екскурсія в Колодяженський літературно-меморіальний музей-садиба Л. Українки
Підготувала Птушинська Л.Г.
вчитель української мови та літератури Борбинського ліцею
Літературно-меморіальний музей Лесі Українки в с. Колодяжне нині потужний осередок науки, культури, просвітництва. Протягом року музей приймає більше 30 тис. відвідувачів, які душею і серцем линуть туди, де поетеса черпала наснагу для своєї творчості, у те кубельце, берегинею якого була колись гостинна Олена Пчілка. З того часу минуло більше століття, і садиба пережила складний період. У 40-х рр. ХІХ ст. було втрачено її цілісність, зруйновано основний будинок родини, розпродані Миколою Косачем два літні будинки. А після закінчення Другої світової війни реальним виявом поваги волинян до долі та творчості поетеси-землячки Лесі Українки стало збереження і відтворення у прижиттєвому вигляді меморіальних споруд.
13 липня 1949 р. газета "Радянська Волинь" повідомила: "Велике радісне свято відбулося в неділю, 10 липня, в колгоспному селі Колодяжному. Навіть дощ, що протягом дня неодноразово щедро проривався з важких сірих хмар, не перешкодив торжеству з приводу відкриття пам'ятника великій українській поетесі – відбудованого Лесиного "білого" будинку... Віднині "Лесин білий будинок" в селі Колодяжне став пам'ятником-музеєм великій українській поетесі Лесі Українці на Волині". Саме ця знамення дата стала початком історії музею Лесі Українки в Колодяжному, який пройшов довгий та складний шлях становлення.
Хто ж упродовж понад 70 років волею долі виконував роль берегинь музею, з року в рік сприяв успішному розвитку установи, з дня у день віддавав належну шану пам'яті поетеси та доносив велич її творчості до нащадків?
На початках музей Лесі Українки у Колодяжному було відкрито на громадських засадах і штатний працівник був відсутній, то обов'язки екскурсовода понад 10 років виконував сільський бібліотекар - Кошелюк Ніна Зіньківна. Саме вона була першою з тих, хто безпосередньо був залучений до діяльності музею.
Напередодні відкриття будинку-музею Ніна Зіньківна допомагала в оформленні першої експозиції музею, що розмістилася в одній з кімнат Лесиного будинку. Експозиція була, власне, виставкою фотознімків з життя Лесі Українки, які були оформлені традиційно для того часу: в багетових рамочках, під склом. Ніна Зіньківна пригадує, як вона, 21-річною дівчиною, уважно, за експозицією вивчала біографію видатної поетеси та намагалася якомога глибше розкрити її перед відвідувачами.
Від 5 вересня 1949 р. на посаду завідуючої сільською бібліотекою, а разом з тим екскурсоводом музею була направлена Скрильникова Марія Пилипівна.
Вона завжди сумлінно ставилась не лише до обов'язків бібліотекара, а й до виконання своїх громадських доручень: проводила екскурсії, займалася господарською роботою, пов'язаною з музеєм Лесі Українки.
Це виявилося нелегкою справою, адже у всьому відчувався відгомін недавньої війни: і в тому, що не був повністю був відбудований Лесин "білий" будинок і в спустошенні навколишньої території, де раніше ріс сад і ліс.
Марія Пилипівна пригадувала цей складний період, коли все доводилося робити своїми силами, бо влада коштів не виділяла. Це і ремонт даху "білого" будинку, який протікав; це і відтворення меморіальності: висадка квітів на території садиби, що росли за Лесиних часів, (любисток, мальви, півонії, барвінок та ін.); та ще й потрібно було повністю насадити фруктовий сад, а по периметру садиби посадити липи, тополі.
Окрім господарських клопотів, в обов'язки Марії Пилипівни входило екскурсійне обслуговування як поодиноких відвідувачів, так і груп екскурсантів, які прагнули дізнатись більше про життя та творчість Лесі Українки. І в цьому їхні бажання задовільняла звичайна бібліотекарка, яка, виконуючи обов'язки екскурсовода, хвилювала їхні серця щирими й правдивими розповідями про письменницю.
Від 15 червня 1955 р. у Лесиному "білому" будинку в с. Колодяжне було відкрито районну дитячу бібліотеку. А від 1 лютого 1957 р. з м. Ковеля у с. Колодяжне, в "сірий" будинок було переведено районну бібліотеку для дорослих. І хоча Марія Пилипівна перейшла працювати бібліотекарем у "сірий" будинок, але продовжувала проводити екскурсії та підтримувати належний стан музею.
Про надзвичайні враження від екскурсій, проведених М. Скрильниковою та вдячність відвідувачів свідчать записи у книзі відгуків за 1955-1960 рр., яка зберігається сьогодні в архіві Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.
У 1960 р. до штату музею ввели оплачувану посаду наукового співробітника, з 1 квітня 1960 р. цю посаду обійняв Струцюк Йосип Георгійович.
Саме у той час було продовжено роботу над створенням нової експозиції музею: у "сірому" будинку – літературної, у "білому" – меморіальної. До роботи були залучені київські художники-оформителі Леонід Євтушенко та Юрій Кисляченко, а також досвідчені науковці Лариса Скрябінська, директор Київського літературно-меморіального музею Лесі Українки та науковці цього ж музею.
Тільки в 1963 році вперше була побудована повнопрофільна експозиція Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки, яка уже розміщалась у двох будинках. Значно збільшилась кількість відвідувачів. А з 1963 р. Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки став філіалом Волинського краєзнавчого музею. Цього року розпочалось вшановування пам'яті поетеси на державному рівні. До 50-ї річниці з дня смерті Лесі Українки 15-17 травня 1963 року на Волині була організована наукова сесія, яка мала велике наукове і громадське значення і перетворилась на всенародне свято. Початок цього дійства розпочався саме на території музею-садиби в Колодяжному з мітингу, присвяченого пам'яті Лесі Українки, в якому взяли участь письменники, вчені, науковці-дослідники літературної спадщини поетеси. Серед них був і Максим Рильський. У 1963 р. Анастасія Костянтинівна зустрічала на території музею-садиби і Олеся Гончара з сім'єю.
Посаду наукового працівника музею Лесі Українки впродовж 5-ти місяців обіймала Данилюк М.П. з 15 травня 1964 р. науковим працівником музею Лесі Українки стала Ковальчук Олена Миколаївна.
Саме у ті часи, в кінці 1960-х- на початку 1970-тих, простежується найбільш активне відвідування музею. До 100-річчя від дня народження Лесі Українки (1971 р.) було удосконалено музейну експозицію, доповнено її новими матеріалами. У ювілейний рік музей відвідало 44587 чоловік, для яких проведено 1439 екскурсій. У наступні роки щорічна кількість відвідувачів становила близько 40 тисяч. Слід відмітити активність і великий безкорисливий ентузіазм, з яким працювала Олена Миколаївна. Вона приймала групи екскурсантів і індивідуальних відвідувачів у будь-який час.
Значно активізувалась у ті роки лекційна діяльність музею: лекції читалися за межами музею переважно для трудових колективів, масова робота проводилася разом із клубом та бібліотекою. Так, щороку 25 лютого в клубі відбувався літературно-музичний вечір, присвячений дню народження Лесі Українки. Музей ставав усе популярнішим. Цьому сприяли і путівники (1969, 1971 рр.), авторами яких були письменники Струцюк Й.Г. (колишній науковий співробітник музею-садиби Лесі Українки) і Чернецький І.І. Періодично відбувались виступи про діяльність установи по радіо, друкувалися статті про музей та його колекції в обласних та районних газетах. Зростали і музейні фонди: станом на 1975 р. музей налічував 779 експонатів, з них 656 основного фонду; музей поповнювався і речами Лесі Українки та інших членів Косачівської родини.
У 1979 р. на території музею-садиби Лесі Українки було розпочато спорудження приміщення літературного музею.
Саме у цей нелегкий період в історії музею завідувачкою його стала Комзюк Віра Михайлівна.
Сьогодні Віра Михайлівна Комзюк, невтомна трудівниця, яка 37 років свого життя віддала музейництву, утвердилась як першокласний дослідник-науковець, експозиціонер, досягнувши водночас визнання в Україні і на Волині. Свідченням цього є ряд нагород: Почесна грамота Президента України (1994 р.), звання "Заслужений працівник культури України" (1994 р.), обласна літературна премія "Одержимість" (1996 р.), звання "Кавалер ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня" (2009 р.). А восени минулого року їй присвоєно звання почесного краєзнавця України. Усім цим здобуткам передувала багаторічна подвижницька праця завідувачки Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки, яка очолила музей, як уже зазначалося, у період будівництва приміщення літературного музею. Восени 1980 р. у новобудові відкрилась перша літературна експозиція. А "сірий" будинок доповнив меморіальну частину. В Колодяжне прибула делегація письменників на чолі з першим секретарем Спілки письменників України лауреатом Державної премії ім. Т.Г.Шевченка Павлом Загребельним. Першу екскурсію по новозбудованій експозиції для почесних гостей провела Віра Михайлівна Комзюк.
Коли наша держава здобула незалежність, постала гостра необхідність побудови нової літературної експозиції, адже ідеологія стрімко мінялась. На тендітні плечі завідувачки лягла наукова, пошуково-збиральницька, фондова та експозиційна робота. Одночасно доводилось вирішувати організаційні, господарські питання та тижнями бувати у відрядженнях, але з усім цим вона справилась. І з 1991 р. музей має експозицію, створену на високому науковому й естетичному рівні, яка з роками не втрачає своєї актуальності.
У 2016 р. і на сьогоднішній день завідувачем музею є Ольга Петрівна Бойко, яка продовжує традиції роботи музею.
Результатом великої науково-дослідницької роботи колективу музею на чолі з завідувачкою є участь науковців музею у багатьох наукових конференціях (як у стінах рідного музею, так і за його межами) та ряд статей у наукових збірниках.
Особливої уваги заслуговує виставкова діяльність музею та організація масових заходів.
Зростає активність популяризації не лише життя і творчості Лесі Українки, а й усієї родини. Популярність Колодяжненського літературно-меморіального музею садиби Лесі Українки зростає з року в рік, він став відомим далеко за межами України. Цьому сприяє гостинність колективу музею та його висока професіональність.
До Дня пам'яті Олени Пчілки біля "Білого флігеля" було висаджено садженці бузку.
