Матеріали засідання №4 методичного об’єднання вчителів художньо-естетичного та технологічного циклів
«Усвідомлення ролі навколишнього середовища для життя та здоров’я людини»
Гопанчук П.М. вчитель трудового навчання
Малинська філія І-ІІ ст . Острожецького ліцею
Життя і здоров'я людини тісно пов’язане з природою, яка завжди була для неї джерелом матеріальних і духовних сил. Але сьогодні людство зіткнулося з безліччю проблем, викликаних споживацьким ставленням людини до природи і пов’язаних з низьким освітнім рівнем населення. Відтоді як існує людина, її здоров’я формувалось і продовжує формуватись під впливом природних факторів на організм. Здоров’я людини та навколишнє середовище нерозривно пов’язані між собою та мають значний вплив один на одного. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, «здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність захворювання чи фізичних дефектів». Стан здоров’я віддзеркалює динамічну рівновагу між природним середовищем і організмом. На здоров’я людини впливають спосіб життя, генетичні фактори та фактори навколишнього природного середовища. Людина є частиною природи. І її здоров’я залежить від багатьох абіотичних і біотичних факторів.
Якість життя людини залежить від стану навколишнього середовища. Чиста вода, свіже повітря і родючий грунт – все це необхідно людям для повноцінного і здорового існування. Світ, в якому ми живемо, красивий і неповторний, кращим і досконалішим мають робити його люди, які дістали у спадок від попередніх поколінь щедрі землі, повноводні річки, казкові гори та моря. Усвідомивши свою велич, владу над природою, людина водночас поставила себе в складне екологічне становище. Гостро постало питання: як забезпечити збереження природної рівноваги, щоб навколишнє середовище не виявилося з рештою ворожим для самої ж людини.
Сьогодні на планеті визначено 36 найважливіших глобальних проблем, що чекають людство у XXI столітті. До першої десятки належать: зміни клімату, дефіцит питної води, знеліснення, опустелювання, забруднення прісних вод, низька якість управління, утрата біорізноманіття, зростання і міграція населення, зміна соціальних цінностей, утилізація відходів, забруднення повітря. Сучасна екологічна ситуація спонукає до швидкої перебудови мислення людства і кожної конкретної людини, формування екологічної свідомості та екологічної культури.
У зв’язку з цим екологічна освіта й екологічне виховання стають новим пріоритетним напрямом освіти. Загальноосвітня екологічна освіта спрямована на формування особистості з екоцентричним типом мислення, високим рівнем екологічної культури. Так, у загальноосвітній школі екологічні знання мають формуватися в таких обсягах і за відповідною тематикою, які визначають залежно від вікових особливостей учнів з поступовим ускладненням і поглибленням екологічного навчального матеріалу.
Концепція Нової української школи розглядає необхідність розвитку екологічної грамотності й здорового життя дитини, що передбачає уміння розумно та раціонально користуватися природними ресурсами в рамках сталого розвитку, а також усвідомлення ролі навколишнього середовища для життя і здоров’я людини та здатність і бажання дотримуватися здорового способу життя [1].
Екологічна грамотність і здорове життя – надзвичайно важливі компетентності, що допоможуть майбутнім поколінням успішно реалізуватися в сучасному світі. Людина, яка компетентна у сфері екології та здорового життя, здатна чітко усвідомлювати власну відповідальність за стан навколишнього середовища. Вона може розрізняти основні екологічні проблеми та діяти задля їх вирішення, дотримуватися здорового способу життя, вирішувати нагальні життєві проблеми, раціонально використовувати природні ресурси. Все це дозволяє виробити особливу систему цінностей, орієнтовану на збереження природи та здоров’я людини.
Екологічна освіта учнів включає різноманітні форми організації освітнього процесу, які мають бути спрямовані на підготовку учнів до цілісного сприйняття екологічних проблем; на свідоме розуміння процесів, що відбуваються в природі в результаті людської господарської діяльності; на взаємодію різних наук щодо подолання екологічних криз; на з’ясування ролі екологічних знань для збереження здоровся. З огляду на це, навчальна екологічна стежка – поєднання освітнього, розвивального та виховного компонентів екологічної освіти у школі.
Учитель може розвивати екологічну грамотність дітей під час поточних уроків чи виховних годин, тематичних чи урочистих заходів, виконуючи різноманітні екологічні проекти. Однак шкільні дисципліни мають різні можливості для формування цієї компетентності. Так, навчальний матеріал предметів природничого циклу більше, ніж дисциплін суспільно-гуманітарного профілю, пов’язаний із довкіллям і здоров’ям. Такі дисципліни як біологія, географія, фізика, хімія, екологія, основи здоров’я та фізична культура навіть тематично дуже близькі до проблем, безпосередньо пов’язаних із екологічною грамотністю і здоровим життям. Тож і формувати їх на таких уроках значно легше. Однак розвивати цю важливу компетентність у школярів можна під час будь-яких уроків. Головне – виокремити найбільш перспективні теми та визначити правильний підхід до презентації навчального матеріалу.
В арсеналі сучасного вчителя є безліч дієвих інструментів, які можна застосувати для формування ключових компетентностей учнів. Як свідчить досвід, найефективнішими при формуванні екологічної грамотності та здорового життя будуть такі:
- розв’язування екологічних ребусів, загадок і кросвордів;
- підготовка та презентація проектів на екологічну тематику;
- робота з візуальними матеріалами (інфографікою, фото, мотиваторами, відеофільмами, ментальними картами тощо);
- підготовка тематичного оформлення класу;
- проведення еколого-краєзнавчих екскурсій та акцій;
- створення екологічних стіннівок і буклетів, підготовка матеріалів на екологічну тематику для місцевих ЗМІ;
- проведення виховних заходів;
Компетентність як здатність діяти значною мірою залежить від того, наскільки особистість володіє знаннями про навколишнє середовище та конкретними навичками впливу (практичної діяльності) на нього. Проте не менш важливою, на думку Н. Пустовіт, є готовність діяти, що виявляється у відчутті особистістю відповідальності за стан довкілля, що формується через усвідомлення власної причетності як до деградації, так і до збереження довкілля. Відповідно, почуття особистої причетності виступає провідною ознакою високого рівня сформованості екологічної компетентності і характеризує усвідомлення особистістю своєї «інтегрованості» у процеси, що відбуваються у довкіллі [2]. Екологічна компетентність формується протягом життя, залежно від набуття особистістю соціального досвіду і розширення зони відповідальності [3].
Елементарний рівень характеризується описом компонентів природи без відповідного розуміння взаємозв’язків між ними. Спостерігається часткове розуміння учнями провідних екологічних понять. Аналіз і пояснення учнями причин глобальних екологічних проблем людства є нечіткими. Діяльність учня характеризується споживацькою взаємодією із навколишнім середовищем.
Репродуктивний рівень визначається частковою здатністю учнів характеризувати екологічні закономірності. Учні керуються правилами і нормами поведінки у природі. Спостерігається відтворення ними значної частини вивченого матеріалу відповідно до навчальної програми, власні зусилля щодо його поповнення безсистемні, ситуативні. Характерним є те, що власна побутова діяльність і спосіб життя учнів не сприймаються як чинник впливу на довкілля.
Реконструктивний рівень характеризується здатністю учнів усвідомлювати сутність екологічних законів. Для учнів властиве позитивне ставлення до природи, прагнення взаємодії з нею. Спостерігається логічне відтворення ними засвоєного матеріалу, ґрунтовне розуміння взаємозв’язків між природним та людським середовищем, його змінами в умовах суспільного розвитку. Існує загальна обізнаність учнів із глобальними і місцевими екологічними проблемами, усвідомлення їх негативних наслідків для власного здоров’я і природи.
Творчий рівень визначається володінням учнями глибокими екологічними знаннями в межах навчальної програми, аргументацією власногобставлення до різних позицій щодо об’єкта вивчення, творчим використанням екологічної інформації. У них спостерігається почуття особистої причетності до процесів, які відбуваються у довкіллі. Учням властиве прагнення до регулювання споживання, мінімізації власного впливу на довкілля на побутовому рівні, прийняття і втілення відповідних рішень. Вони здійснюють моніторинг стану довкілля. Учням властиве прагнення до практичного застосування екологічних знань, навичок; активне поширення їх у найближчому оточенні; активна природоохоронна діяльність. Учні цього рівня беруть участь у дослідницькій експериментальній діяльності.
Провідні фахівці шкільної педагогіки дотримуються думки, щоб вчитель, що відповідає за екологічне виховання учнів, постійно мав перед собою певне надзавдання: компетентність випускника школи повинні відповідати новітнім науковим досягненням, що тісто корелюють з екологічною культурою, з її гуманістично цілісним економічним, правовим, моральним, естетичним і практичним ставленням людини до природи. Важливо, щоб випускник входив у доросле життя, маючи стійкі ціннісні установки бережливого ставлення до довкілля. При цьому важливим є розуміння здобувача, що його діяльність дійсно пов’язана не тільки з його особистим благополуччям і благополуччям його близьких, але і всього людства.
Рівень розвитку сучасної освіти в цілому і екоосвіти зокрема, залежить від впровадження нових оригінальних та інноваційних методів і прийомів навчання і виховання. Екологічна освіта ‒ це органічна і пріоритетна частина всієї системи освіти, яка надає їй нову якість, що формує інше ставлення не тільки до природи, але і до суспільства, до людини. Екологізація освіти означає формування нового світогляду і новий підхід до діяльності, що базується на формуванні ноосферно-гуманітарних та екологічних цінностей.
Основою формування екологічної компетентності учня є екологічні компетенції, під якими розуміють спроможність розуміти оточуюче природне середовище і раціонально взаємодіяти з ним. Освітній процес, спрямований на формування екологічних компетенцій учнів, має бути орієнтований на створення ситуацій та підтримання дій, які для учнів мають практичний зміст і можуть спиратися на життєвий досвід.
Список використанних джерел
1. Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти "Нова українська школа" на період до 2029 року. URL: https://osvita.ua/legislation/Ser_osv/54258/
2. Пустовіт Н. Критерії і показники екологічної компетентності школярів. Теорія і методика навчання природничо-математичних дисциплін. Наукові записки. Серія: Педагогіка. 2008. №1. С. 109-113.
3. Маршицька В. Сутнісні характеристики екологічної компетентності учнів початкової школи // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. Збірник наукових праць. Вип.8. Кн.2. Київ, 2005. 392 с.
