Матеріали засідання №3 методичного об’єднання вчителів фізико-математичного циклу та інформатики
Виступ на тему: «Самоосвіта як важлива складова самореалізації»
Підготувала
Вайнер Ірина Василівна
вчитель фізики
Уїздецького ліцею
Острожецької сільської ради
Учитель - основна дійова особа у реформуванні сучасної освіти. Змінюються орієнтири освіти – змінюється й сам вчитель, змінюється мета й завдання його освітянської діяльності. Сучасний педагог має бути готовим до змін, а тому доволі актуальною є проблема неперервної освіти, спрямованої на професійне становлення, вдосконалення педагогічної майстерності й підвищення кваліфікації.
Як відомо, ставлення педагогів до методичної роботи взагалі, й до самоосвіти зокрема, неоднозначне, а тому головним завданням є створення стійкої мотивації професійного самовдосконалення. Адже, як вважає К. Д. Ушинський, "учитель живе до тих пір, поки він учиться, коли він перестає учитися, у ньому вмирає вчитель”.
Сучасний вчитель має бути фундаментально освіченою людиною, здатною активно і творчо діяти, гнучко перебудовувати напрям і зміст своєї професійної діяльності у відповідності до вимог сьогодення, забезпечувати якість і результативність навчально-виховного процесу, самостійно набувати необхідні для професійної діяльності компетентності, грамотно використовувати інформаційно-комунікаційні технології, самостійно працювати над власним розвитком, підвищенням свого освітнього і культурного рівнів, удосконалювати особисту систему моральних якостей, соціальних мотивів і цінностей.
Отже, для того, щоб навчати, вчителю самому необхідно постійно навчатись. Прагнення до знань, психологічна готовність педагога до об'єктивної потреби навчатись протягом своєї педагогічної кар'єри є безперечним гарантом його професійного становлення. Самоосвіта визнається одним із найефективніших шляхів розвитку професійної компетентності, який зумовлює наступність, послідовність післядипломної освіти педагога.
Загальновідома істина: добитися успіху може лише той вчитель, який постійно знаходиться на сучасному рівні знань, вільно адаптується до нових тенденцій життя.
У сучасному суспільстві постійна самоосвіта, з одного боку, все більше стає умовою успіху в професійній діяльності, а з іншої – і це особливо важливо – вона захищає від інтелектуального зубожіння особистості. З психологічної точки зору вчителеві необхідно постійно займатися самоосвітою, оскільки специфіка вчительської праці така, що педагоги:
- знаходяться в становищі людей, завдання яких повідомляти істину, яку вони нерідко інтерпретують відповідно до своїх поглядів, що склалися за десять і більше років до моменту її повідомлення;
- мають обмежені в порівнянні з учнями часові можливості для отримання інформації;
- мають порівняно обмежений круг спілкування зі своїми однолітками і нерідко обмежене професійними інтересами середовище спілкування.
В Законі України «Про освіту» записано: «Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру». Одним із основних напрямків реформування системи освіти є вдосконалення рівня професійної компетентності її головної діючої особи – учителя. Сучасна педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити до організації навчально-виховного процесу та досягати високих якісних результатів. «Удосконалення методичної майстерності – це передусім самоосвіта, особисті ваші зусилля,спрямовані на підвищення власної культури праці і в першу чергу культури мислення», - писав В.Сухомлинський. Тому головними завданнями післядипломної педагогічної освіти та методичних служб стали питання стимулювання самоосвіти і саморозвитку, пошуку шляхів самореалізації особистості вчителів та надання своєчасної методичної допомоги у даному напрямку. Педагогічні працівники повинні бути здатні до безупинного самовдосконалення, орієнтованого на відповідність динаміці дійсності. Завдання удосконалення професійної компетентності педагогічних кадрів, підвищення їх наукового та загальнокультурного рівня вирішуються через систему методичної роботи. Але тільки самоосвіта здатна вирішити ці завдання, тому що самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів, основна форма підвищення педагогічної компетентності. Самоосвіта сприяє формуванню індивідуального стилю педагогічної діяльності, допомагає в осмисленні педагогічного досвіду і власної самостійної праці, є засобом самопізнання і самовдосконалення, шляхом педагогічного розвитку.
Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.
Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої системної самостійної роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів й об’єктивних потреб освітнього закладу.
Сучасний учитель – це професіонал, він має бути і артистом, і художником, і письменником, і співаком, але при цьому завжди залишатися й учнем. Педагогічна діяльність подібна до мозаїки – складається з окремих фрагментів, які треба підібрати за методами, формами, прийомами… Не завжди це вдається легко, приходиться конструювати по-новому. А тому потрібно вчитися і вчитися самому.
При доборі змісту та форм роботи педагогу необхідно брати до уваги такі аспекти самоосвіти:
• предметом вивчення можуть стати нові наукові ідеї, найактуальніші педагогічні проблеми, які ще не пройшли перевірку масовою шкільною практикою, а результатом самоосвітньої роботи має стати вивчення педагогом теоретичної проблеми та визначення шляхів її практичного застосування у шкільній практиці;
• предметом самостійного вивчення може виступати передовий педагогічний досвід, який ще не здобув належного теоретичного узагальнення, а результатом має бути вироблення в педагогів готовності до подальшого осмислення виявлених педагогічних фактів;
• зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагогів.
Мотиви, що спонукають педагогів до самоосвіти:
- Щоденна робота з інформацією. Готуючись до занять, виступу у педагога виникає необхідність у пошуку і аналізі нової інформації;
- Бажання творчості. Педагог професія творча, а творча людина не зможе рік у рік працювати за одним і тим самим планом або читати ті самі доповіді;
- Стрімкий розвиток сучасної науки. Зміни, що відбуваються в житті суспільства, в першу чергу відбиваються на учнях, формують їхній світогляд, і дуже часто формують образ учителя, як «несучасної» людини. Доводиться відповідати часові;
- Суспільна думка. Педагогові не байдуже «гарним» чи «поганим» вчителем його вважають. Поганим вчителем бути прикро;
- Матеріальне стимулювання. Категорія педагогія, думка атестаційної комісії, премії, звання і нагороди – усе це залежить від кваліфікації і майстерності вчителя. Без постійного засвоєння нових знань цього не домогтися;
- Інтерес. Учитися просто цікаво. Як людина, що щодня вчить інших не буде постійно вчитися сама? Чи вправі вона тоді вчити і виховувати інших.
Список використаних джерел
1. Жорова І.Я., Кузьмич Т.О., Назаренко Л.М..Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності: методичні рекомендації. – Херсон: РІПО, 2012. – 48 с.
2. Пікельна В.С. Управління школою. / В.С. Пікельна. – Х.: Видав.гр. «Основа», 2004. – 220 с.
3. Радченко А.Є. Професійна компетентність учителя. / А.Є. Радченко. –Х. : Вид.група "Основа", 2006. -126 с.
